ВИДАНН0 СОЮЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ.

М. ТРОЦЬКИЙ

литов

ВІДЕНЬ, 1917.

НАКЛАДОМ СОЮЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ.

З друкарні АдольФа Гольцгавзена у Відні.

Оідіїігесі Ьу ІМе Іпіегпеї АгсИіує іп 2019 \л/і11і Типсііпд їгот ОоИп апсі Магу А. Уагетко Роипсіаііоп

^^^їрз://а^сI^ІVе.о^д/сIе^аіIз/Iу1:оV^5і00сIапк

ЕтноґраФІчна межа Литви починаєть ся на півночі на побережу Балтійського моря, там, де курляндська Губернія межувала з Прусією, й тягнеть ся на просторі ЗО кільоме- трів по морському берегу, потім іде приближно по межі між ковенською та курляндською ґубернїею; у віленській ґубер¬ нїї литовська етноґраФІчна територія займає північну ча¬ стину свенцянського повіту, західну частину віленського по¬ віту, троцький і частину ошмянського повіту. В городненській ґубернїї Литовці заселюють .її північний куток. У сувал- ській ґубернїї литовськими є повіти владиславівський, ма- ріямпільський, волковиський, кальварійський, більша части¬ на сейнського й частина сувалського. В Прусії Литовці живуть в північно-східній окраїні в скількости 121 тисяч і творять там 2 °/0 цілого місцевого населення. ГІо статисти¬ ці 1897 р. в Росії жило 1,658.532 Литовців. В Енцикльопе- дичнім Словнику Брокгавза й Ефрона зазначено, що в пів¬ нічно-західнім краю живе 2,458.825 Литовців; разом з пру¬ ськими Литовцями й еміґрантами поза межами Европи ли¬ товський народ числить неменше 3 мідїонів.

Національна територія Литовців обіймає понад 88.000 квадратових кільометрів; на ній Литовці творять навіть по російській статистиці 1897 р. 60 °/0 цілого населення. Поза тим тут живе 13 °/0 Білорусинів, 11 °/0 Жидів, 9 °/0 Поляків, лише 4 °/0 Москалів і 3°/0 Німців.

Національна свідомість литовського народу є запору¬ кою того, що число його членів не буде зменшувати ся на користь Москалів або Поляків. У містах литовської терито¬ рії число Литовців не зменшу єть ся, а постійно зростає.

Історична доля Литовців була довгі століття получена з історичною долею українського народу. Входячи в склад Великого Князівства Литовського, в 1569 р. (люблинська унія) Українці були получені через Литву з Польщею. Але получена з Польщею Литва мала свою широку автономію,

2

З

одною з головних підстав якої було литовське державне право, СФормуловане в так званім Литовськім Статуті. Окрім того Велике Князівство Литовське мало свій окремий най¬ вищий суд — литовський трибунал, своє військо, своїх ви¬ щих державних урядників і т. д. Але польські маґнати не дуже-то шанували литовську автономію й се було джерелом постійної внутрішньої боротьби між Польщею й Литвою. Польсько-литовські контрасти загострювали ся инколи до та¬ кого ступня, що в 1655 р. литовська шляхта під проводом Радзивилів видала Формальний акт про відокремленнє від Польщі та про своє прилученнє до Швеції. Але вороги Шве¬ ції не допустили до побільшення її литовськими землями. По розпаді польського королівства майже ціла етноґраФІчна те¬ риторія Литви остаточно припала Росії в 1815 р. Обіцянки, дані Литовцям, шанувати права й привилеї, які мала Литва досі, російське правительство зламало дуже скоро найбру- тальнїйшим способом. Литву повернено в одну з багатьох нещасливих чужоплемінних російських провінцій. Росій¬ ський гніт зробив ся тут так незносним, що багато Литовців взяло навіть участь у польськім повстанню 1831 р. проти Росії. Разом з знишеннєм польської автономії після сього повстання знищено й останки тих національних прав, які Литовці ще мали в сувалській ґубернїї, що належала до Конгресової Польщі.

Окрім чисто національного гнету Литовці яко католи¬ ки зносили й тяжкі релїґійні переслідування. Спільний ре- лїґійний гніт, який терпіли разом Литовці й Поляки з боку російського правительства, зменшував національну відпор- ність Литовців супроти Поляків, тому польонїзація Литов¬ ців прибрала тут ще більші розміри ніж русифікація. При загальнім переслідуванню „інородців південно - західного краю“ російське правительство затушовувало ріжницї між Поляками й Литовцями, переслідуючи їх часто яко „като¬ ликів

Дня 22 мая 1864 р. видано закон, по якому католики, себто Литовці й Поляки, не мали права діставати посад, на яких вони могли мати близькі зносини з народом. Тим са¬ мим всі посади в державних і місцевих інституціях, при поліції, почті, а навіть і в наукових інституціях на Литві зайняли „справжні Росіяне“. Ся політика безмежної русифі¬ кації постійно збільшувала ся протягом ЗО років і '20 лю¬ того 1894 р. мінїстер комунікації видав таємний циркуляр, аби всі зайняті на залізницях, при річній комунікації, би¬ тих шляхах і т. д. були „православними Росіянами14.

4

Нелїпше господарювали російські адміністратори й на селї. Дня 23 грудня 1865 р. видало правительство закон, що забороняв католицькій шляхті, як польській, так і литов¬ ській, яка зрештою була вже дуже малочисельна, купувати маєтки в місті або на селі. Оренду обмежило правительство також на 12 років. Дня 20 лютого 1894 р. сі розпорядки поширено також і на протестантів, а навіть на тих Росіян, що оженили ся з особами „чужої віри“.

Земельна політика російського правительства супроти литовського селянства була инша. Воно старало ся відокре¬ мити селянство від останків литовської шляхти, а разом з тим відокремити в самім селянстві „покірних овець від упертих козлів “. Правительство видало 13 липня 1868 р. приказ, аби селяне, які хочуть набути землю, внесли прось¬ бу до Губернаторів і додавали до сього свідоцтво політичної „ блаґонадїйности “ .

Але, не зважаючи на сї перешкоди, по останнім неща¬ сливім польськім повстанню 1863 р., щ<^ сильно ослабило

поміщиків і на Литві, литовські селяне набули собі досить велику земельну власність. У ковенській Губернії селянам належить майже стільки-ж землі, як і дідичам. А в сувал- ській Губернії селяне мають тричи більше землі ніж дідичі. Але всеж литовський селянин пересічно має небагато землі, більш третини литовського селянства належить до малозе¬ мельних і безземельних. Се зясовує низьку зарібну платню на Литві й величезну еміграцію ; до самої лише Америки виїхало напр. в- 1907 р. до 30.000 литовських селян. Емі¬ грація з Литви так само, як і з України, спричинена у ве¬ ликій мірі тим, що російське правительство навмисно дер¬ жить поневолені нації в темноті, а тим самим і не дає спроможности провадити добре своє господарство.

Супроти литовської мови в школі й громадських інсти¬ туціях правительство провадило таку саму політику, що й на Україні'. %

Правда, в момент прилучення Литви до Росії просвіта на Литві не була так розвинена, як по Україні ; універси¬ тет у Вільні не був литовським огнищем науки. Русифіка¬ ційна політика заступила лише місце польонїзації литов¬ ського народу. Віденський університет закрито в русифіка¬ ційних цілях ще в 1832 р., разом з ним замкнено й багато середніх шкіл, які удержувано почасти приватними засоба¬ ми, й дуже багато низших шкіл.

Замісць сього правительство стало заводити російські школи, в першій мірі воно заснувало три духовні семинарії,

5

мужеські й жіночі гімназії у Вільнї, Ковні' та Сувалках і прогімназії в Шавлях та Маріямполї, розумі еть ся, всї з ви- кладовою московською мовою. Лише в Сувалках і Маріям¬ полї дозволено науку литовської мови, зрештою лише дві години тижнево. Релігії вчили спочатку литовських дїтей в рідній мові, але вже в 1871 р. мінїстер просвіти гр. Толстой завів московську викладову мову й для сього предмету.

Ранїйше в Литві були школи при кождій парохії, а крім того було багато приватних „мандрівних^ шкіл. Після прилучення до Росії сї всї школи заборонено під загрозою великої кари. Замісць того засновано російські школи в ду¬ же обмеженім зрештою числї, на 10 — 20.000 мешканців припадала лиш одна школа.

Але й до сих шкіл, чужих для населення і мовою і вірою і складом учителів, Литовці' майже цілком не хо¬ дили, лише крайня потреба піднесення просвіти примусила їх згодом ходити до шкіл міністерства просвіти, а до цер¬ ковних шкіл Литовці і в останнім часі майже зовсім не ходили.

Не зважаючи на всі змагання російського правитель- ства держати Литовців у темноті й русифікувати їх, про¬ цент грамотних серед Литовців досить високий, а саме 52°/0. Литовські батьки уважали своїм національним обовязком хоч крадькома вчити своїх дітей принаймні' читати по ли- товськи. Щодо того Литовці' можуть бути добрим прикладом для тих Українців, які не вчать. своїх дїтей навіть і гово¬ рити в рідній мові, а тим менше писати.

В часі визвольного руху, коли литовський народ ви¬ боров собі деякі права на просвіту, в Литві почали засно¬ вувати багато приватних низших і середніх шкіл, в яких вчили дітей литовські вчителі й учительки.

Разом з тим почали засновувати в Литві й ріжного роду культ/рно-просвітні товариства. Важнїйшими з них було „ Світло “ (Хііигуз) в сувалській ґубернїї з декількома тисячами членів. Воно мало кілька початкових шкіл з ли¬ товською викладовою мовою, акіночу ґімназію в Маріямполї й кілька біблїотек-читалень і т„ ин. Напрям сього товари¬ ства — клерикальний. Через стару, міцну церковну орга¬ нізацію се товариство позасновувало по цілій Литві свої філії, числом до 50. Воно мало й свій тижневник — ,.Дже- рело“ (йяаШпіз). Подібне-ж товариство „Сонце“ (8аи1е) істнувало і в ковенській ґубернїї', воно мало кілька шкіл для дорослих, курси для підготування учителів, двоклясову

6

школу і т. д. В сувалській ґубернїї істнувало крім того культурно-просвітнє товариство „Світ“ (Зяуіеза), в якім зор¬ ганізували ся поступові верстви населення ; воно мало 18 філій, майже 700 членів, більше ніж 10 біблїотек-читалень, кілька театральних труп і хорів, між иншим воно займало ся і розповсюдженим поступової літератури в литовській мові. Далі треба згадати „Товариство розповсюдження ли¬ товських бібліотечок^, яке засновувало в глухих сторо¬ нах Литви невеличкі дешеві бібліотеки. Крім того у Вільні заснувало ся „Литовське наукове Товариство^, що мало свій невеликий музей і бібліотеку. В лїтку 1907 р. зорґанїзували ся два товариства литовських жінок, що прямували до ося¬ гнення прав для жінок.

Поруч з розвитком литовських національно-культурних товариств розвивала ся і литовська преса. Повстав цілий ряд литовських часописей. Видавали їх в більшости литов¬ ські товариства, які поруч з тим займали ся і видаваннєм литовських книжок. В 1910 р. в литовській мові видавало ся 44 періодичних видань. Не зважаючи на те, що в Росії жила головна маса литовського народу, там виходило лише 12 часописей, в Пру сії — 9, в Америці 21 і в Шотландії 2. Відносна слабість литовської преси в Росії пояснюеть ся тим, що до кінця 1904 р. Литовці мали майже так само мало спроможности друкувати щось в литовській мові, як і Українці в своїй рідній мові. Незвичайний, порівнюючи, розвиток литовської преси в Америці показує дуже яскраво, яка величезна маса Литовців мусїла втікати до Америки від московсько-польської господарки на литовській землі.

До російської революції книжки й часописі для росій¬ ської Литви друкували ся в сусідній Прусії (в Тільзіті) та звідси тайно перепачковували ся до Росії.

Яка маса литовських видань переносила ся до Росії, можна бачити хочби з того, що за час від 1891 до 1902 р. на пруськім кордоні російська поліція заарештувала 174.259 примірників найріжиороднїйших литовських видань, не чи- слячи тих, які сконфіскували жандарми й поліція в самій країні.

В розвитку литовської преси й видавництв всякого роду пруська Литва грала таким робом туж саму ролю для російських Литовців, що Галичина для російських Українців.

Коли світські книжки в литовській мові в межах Ро¬ сії до 1904 р. були цілком заборонені, друковано молитов¬ ники, хоч і в литовській мові, але московським письмом і роздавано їх навіть задурно простому народови, але Литовці

7

рішучо спротивили ся заведенню московського письма й па¬ лили книжки, надруковані ним. Боротьба за власне письмо стала одною з важнїйших основ національної боротьби Ли¬ товців і вони осягли своє; в 1904 р. царським указом до¬ зволено Литовцям друкувати книжки латинським або, яким вони собі хочуть, письмом. І щодо сього Литовці можуть бути добрим зразком для Українців, у яких російське пра- вительство стараєть ся відобрати їх національну правопись і замінити її московською правописю.

Більшість литовських часописей, що виходили в Росії, були тижневниками, крім того там виходило кілька місяч¬ ників і лише один дневник. І щодо сього литовська преса подібна до української, а сю подібність можна пояснити тим, що як в литовськім, так і в українськім національнім жит¬ тю визначну ролю грає селянська маса, що в будень не має спроможности читати. А до тогож, як Литовцям, так і Укра¬ їнцям доводило ся більше приготовляти народ до широкої національно- політичної боротьби ніж брати участь в щоден¬ нім політичнім життю деспотичної Росії.

Видаваннєм литовських книжок займало ся переважно кілька спеціальних видавничих товариств, найбільше з ко¬ трих мало до 5000 членів.

Перших початків литовської літератури треба шукати в народнїх піснях (сіаіпоз), в яких відбила ся і литовська мітольоґія і історія князівських часів. Перші литовські книжки духовного змісту були надруковані в половині та кінці ХУІ століття в Кенїґсберзї та Вільні. Перші книжки світського змісту зявляють ся в XVIII ст., коли Христіян Дуоналейтис (1714 — 80) написав оригінальну поему з життя литовського селянства п. з. „Чотири пори рокуи. Антон Стразденїс (1754 — 1834) писав свої натхнені пісні в щиро- народнїм тоні, він же є і автором литовського гимну, який Литовці співають і посьогоднї. Девятьнадцятий вік був осо¬ бливо багатим в історії литовської літератури, в сім часі писали визначні історики Симеон Даукантас, Юрій граф Пля- тер, єпископ Матіяс Волончевский, фільольоґ проФ. кенігс¬ берзького університету Фридрих Курматіс, відомий з своєї граматики литовської мови та словника, національний поет Вєношинский, Барановский, педаґоґ Івінский і т. д.

Але значну частину визначних литовських письменни¬ ків притягнула до себе польська література ; у відношенню до Литовців вона грала ту саму ролю, що московська літе¬ ратура відносно Українців ; Литовці мали також своїх Го¬ голів, Короленків, Мачтетів, Данилевських і таких инших,

8

що полишили свій народ і стали працювати на користь ба¬ гатшого сусіда.

Найбільший польський поет А. Міцкевич був не лише родом Литовець ; він любив свою вітчину, як небагато ин- ших. Його кращі твори : „Ґражина“, „Конрад Валєнрод“ і „Пан Тадеуш“ взяті з литовського життя. Також і деякі инші польські письменники — Богуш, Нарбут, Сирокомля, Крашевский були Литовцями найчистїйшої крови.

З молодих литовських письменників, що писали в ли¬ товській мові й були в тісних звязках з народом у своїй творчости, треба зазначити поета Петра Арминаса, публіци¬ ста, поета й композитора Вінкентія Кудирка, п}тблїциста Па¬ вла Вишинского та ФІльольоґа ксьондза Яунїса.

Поруч з розвитком новійшої литовської літератури по¬ чав помітно розвивати ся і литовський театр. В останніх же часах почало розвивати ся і литовське малярство та різь¬ барство. З малярів найбільш відомі Змудзїновічіус, Кально- кас, Варнас та Чурлїонїс ; останнього узнала частина петер¬ бурзької преси за ґенїяльного маляря. З різьбарів та архи- тектів більш відомі від инших — Римша, Вівульский і Яро- шевич. З композиторів відомійші Науялїс і Пйотровский.

Розвиток литовського мистецтва сильно спиняє те, що литовська шляхта спольонїзована, а простий народ має га¬ мало грошей, щоб набувати твори рідного мистецтва. По- дібне-ж явище стрічаємо на жаль і між Українцями.

Новітнє національне відродженнє литовського народу почало ся в другій половині XIX століття. Скасуваннє крі¬ пацтва в 1861 р. (в сувалській ґубернїї в 1864 р.) та зду- шеннє польського повстання в 1863 р. були переломовими пунктами в історії литовського національного відродження. Скасуваннє панщини дало спроможність селянству взяти участь у громадськім життю країни, а репресії російського правительства супроти польських дідичів, які брали участь в повстанню 1863 р., зменшили польонїзаційні впливи на литовське селянство й дали йому більшу спроможність звер¬ нути свої національні сили і проти русифікаторів.

Селянство зробило ся основою національного відро¬ дження Литовців. Відокремлена кріпацтвом від впливів поль¬ ської, а пізнїйше і російської шляхти литовська селянська маса заховала в своїх надрах стару народню культуру. Ко¬ ли після скасування панщини в другій половині XIX сто¬ ліття селянство почало відогравати деяку ролю в суспільно- політичнім життю країни, почало ся і литовське національ¬ не відродженнє. З селянства вийшла молода литовська інте-

9

лїґенція, що не пішла на службу анї до Поляків анї до Москалів, а стала працювати на користь власного народу.

Розвиток національно-політичного руху литовського народу поступав повільно й послідовно наперед, маючи своєю під¬ ставою національно-культурне відродженнє Литовців. Праця молодої литовської інтелігенції між народом зробила ся жи- " війшою, коли в Прусії в 1883 р. почала виходити перша литовська часопись „Аизига" (Зоря), присвячена справі на¬ ціонального відродження Литовців. Вона мала величезний вплив на розвиток литовського громадянства. Ся часопись займала ся в першій мірі національно-культурними литов¬ ськими справами й се дало спроможність Литовцям найріж- нороднїйших політичних переконань згуртувати ся біля неї. Тут були й литовські радикали й соціалісти й націоналісти й клерикали. Політичні жадання „Зорі" — „воля преси, право уживання литовської мови в суді, урядах, костелі та школі" були спільними для всіх Литовців без ріжницї партій.

Відродженнє литовської преси стрінули ворожо, як Поляки, так і Москалі ; цікаво, що останні піднесли проти першої литовської часописі теж саме обвинуваченнє, яке піз- нїйше піднесено проти цілої української преси, а саме, що її піддержують Німці.

„Зоря" видержала цілих три роки боротьби з непере¬ можними обставинами і в 1886 р. її припинено з недостачі матеріальних засобів на дальше її видаваннє.

Але розвиток литовських видавництв не припиняв ся, а щораз більше поширював ся ; видають ся ріжні литовські книжки, календарі, газети, прокламації, засновують ся тайні гуртки литовських студентів, ґімназистів, робітників і селян: розроблюеть ся й удосконалюеть ся литовська літературна мова, зароджуєть ся литовський театр, зявляеть ся цілий ряд молодих письменників і публіцистів, сходять ся ріжно- родні зїзди й орґанїзують ся литовські політичні партії.

Сі партії, розумієть ся, були тайними та зносили тяжкі переслідування російського правительства, але не зникали, а пересичували ся лише більшою ненавистю до російського правительства.

Треба підчеркнути, що осередком національно-політич¬ ного литовського руху була саме сувалська їубернія, яку Поляки так хочуть затягнути в межі власної „національної території". Звідси литовський рух поширив ся на ковенську та віленську ґубернїю й незабаром охопив цілу Литву. Сей

10

рух був загально-народнїм і захоплював усї верстви литов¬ ського громадянства.

Основою національного руху Литовців, як згадувано, було селянство. З середньої кляси сього селянства головним чином вийшла й молода литовська інтелігенція, що почала між ним жваву національну роботу.

Але світська п духовна інтелїґенція йшли недовгий час разом. Якийсь час спільно видавала ся від 1889 р. ча¬ сописи „Уеграз“ (Дзвін), але коли вона почала прибирати радикальний напрям, більша частина духовенства відокре¬ мила ся від неї й почала видавати свій власний орґан. В литовськім громадянстві зазначили ся дві головні партії, радикально-демократична та клерикальна. Литовське духо¬ венство з його прихильниками утворило потім „Союз литов¬ ських хрнстіянських демократів “, програма якого поза спе¬ ціальними національно-релїґійними жаданнями була подібна

до програми російських конституційних демократів.

З другого боку з ґрупи, що видавала „Дзвін“ в 1895 р., виступили деякі члени й утворили „Литовську Соціялдемо- кратичну Партію “, яка досить скоро увільнила ся від поль¬ ського впливу й почала по 1896 р. видавати журнали лише

• «

• м

в литовській мові, а не в двох мовах, литовській і поль¬ ській, як раиїйше. Почавши свою працю в містах, Литов¬ ська С.-Д. Партія поширила її незабаром і на села.

Біля „Дзвону“ лишили ся згуртованими лише радика¬ ли, демократи й націонал-демократи. Крім згаданого голов¬ ного орґану вони почали видавати ще в 1890 р. для селян „Селянина^, а в 1901 р. ще одну часопись „Новинки“, да¬ леку від усякої політики та присвячену головним чином за¬ доволенню культурних потреб народу. Але й по виході со¬ ціальних демократів склад партії показав ся за пестрим і вона розколола ся знову. В 1902 р. утворила ся радикаль- нїйше настроєна „Литовська Демократична Партія“, а в 1905 р. й „Національна Партія Л итовцїв- демократі в “ з яскраво означеним національним характером. Одним з головних зав¬ дань сеї партії була всестороння охорона прав литовської мови. В тімже 1905 р. утворився і близький своїм напрям¬ ком до „Литовської Демократичної Партії" „Селянський Союз Литви", головною метою якого було бороти ся за землю та волю для безземельного й малоземельного селянства. Сво¬ єю програмою та діяльністю Литовський Селянський Союз був дуже подібний до відомого „Українського Селянського Союза". Подібно- ж до відповідної української Фахової орґа- нїзації був і „Союз учителїв-Литовцїв“, головний осередок

11

дїяльности якого був у сувалській і'убернїї. З головних жа¬ дань сього „Союза“ треба зазначити домаганне націоналіза¬ ції всіх шкіл і університету у Вільні, а з точок політичної програми домаганне автономії Литви.

В початку 1906 р. „Литовська Демократична Партія^ перетворила ся в „Партію демократів Литви6*, себто чисто національну засаду в ній замінено національно-територіяль- ною. Сфера дїяльности партії поширила ся таким робом на всі нації, що заселюють литовську територію. В програму сеї партії прийнято постулят „вільної незалежної Литви “, що був конечним домаганнем майже всіх литовських партій. В програмі-ж на близший час стояло лише домаганне ши¬ рокої демократичної автономії для етноґраФІчної Литви з соймом у Вільні, вибраним на основі загального вибор¬ чого права. Сей сойм мусїв би мати й право перевести аґрарну реформу в напрямі сконФІскування приват¬ ної земельної власности. Підчеркуемо се домаганне Литовців щодо їх національного сойму не лише тому, що подібне-ж домаганне виставили й українські партії в Державній Думі, а й тому, бо воно показує, що инші нації Росії мали так само мало довіря до центрального російського правительства, як і Українці, й не мали найменшого бажання дати йому право розпоряджувати ся їх землями.

Литовська соціял-демократична партія також змінила чисто національну засаду на національно-територіяльну й мала також у своїй програмі жаданне самостійної Литви, яку соціальні демократи уявляли собі в Формі „литовської демократичної республикиа з соймом у Вільнї, полученої на Федеративних основах з сусідніми краями. Загалом же ся партія була розвинена досить слабо, головним чином тому, що сільські робітники були темні, промисл на Литві не- розвинений, а до тогож робітництво масами виселювало ся до Америки.

До визвольного руху в Росії Литовці були підготовані ліпше від Українців. Вже в 1904 р. по цілій Литві по се¬ лах і містах почали ся збори, спочатку тайні, а потім від¬ криті, на котрих обговорювали місцеві й загально-народні потреби та приймали відповідні резолюції. Обговорені спра¬ ви переносили ся пізнїйше на звичайні волосні та громад¬ ські збори й постанови переводили ся в життє орґанами місцевих самоуправ без особливого дозволу російського пра¬ вительства.

12

В падолисті' 1905 р. відбув ся у Вільні величезний зїзд Литовців, який народ назвав Великим Віденським Сой- мом. На сей зїзд зявило ся самих делегатів від громад, во¬ лостей і сіл понад 1000 людей а разом з гостями понад 2000. Своє політичне становище супроти Росії Литовці озна¬ чили в тім змислї, що царське правительство є найгіршим ворогом Литовців і инших поневолених націй Росії, против якого всі повинні солідарно повстати.

З постанов з'їзду найцїкавійшим являєть ся дома- ганне автономії для етнографічної території Литовців і тих окраїн, котрі з національних, культурних і господарських оглядів тяжать до неї.

Цікава також і резолюція щодо приєднання сувалської Губернії до будучої вільної Литви ; в кінцевім уступі сеї резолюції говорить ся: „З огляду на те, що Литовці з су¬ валської Губернії на конгресі у Вільні одноголосно признали необхідність співробітництва з Литовцями инших Губерній в боротьбі за автономну Литву, конгрес постановив, що Ли¬ товців сувалської Губернії треба включити в автономну Литву. “ Разом з тим конгрес запропонував досить гострі засоби боротьби за литовську автономію, яких зрештою уживано в революційні часи і в багатьох місцевостях України, а саме : не платити податків, зачинити монопольки, не поси¬ лати дітей до московських шкіл, бойкотувати волосні суди й инші інституції в Губерніях: ковенській, городненській і віденській, не давати салдатів, а як потрібно, то й уладити страйки всіх робітників у містах і по селах.

Далі конгрес постановив, аби урядовою мовою в усіх сільських громадах була литовська мова. Щодо школи стверджено, що дотеперішня школа є лише знаряддєм зни¬ щення національности й релігії, тому всі школи треба зна- ціоналїзувати, всі предмети мають викладати ся в рідній мові, а учителів повинно призначати саме населепнє.

Дуже гостро висловив ся конгрес і проти польської мови в церкві, жадаючи її заміни литовською мовою.

Після загальних засідань конгресу відбули ся наради окремих Груп і партій. Литовське духовенство трьох епископств зібрало ся на окрему конференцію, ствердило програму партії христіянських демократів і прийняло кілька важних постанов щодо націоналізації литовської церкви та повернення їй дібр, сконфіскованих російським правитель- ством. Відбула ся також і окрема конференція делегатів се¬ лянських громад, в якій взяли участь і члени демократичної

13

та соціял-демократичної партії. Союз литовських учителів скористав з конґрееу, щоб виробити на окремій конференції плян розвитку литовського шкільництва.

Як дуже постанови з'їзду відповідали змаганням народу, видко з того, що вони з незвичайною швидкістю розійшли ся по цїлій Литві й виборці' поручали послам всіх трьох Дум домагати ся автономії Литви.

Російське правительство хоч і не признало коніресу лєґальними зборами представників литовського народу, але було примушене рахувати ся з загрожуючим настроєм ли¬ товського народу й пішло на уступки.

Вже на другий день по конґресї віденський ґенерал- ґубернатор Фрезе видав поклик до литовського народу, в якім він признав справедливість деяких домагань Литов¬ ців, а головно дозволив на підставі маніфесту з 17 жовтня уживанне литовської мови в народнїх школах і в громад^ ських управах. Одночасно Литовці дістали й деякі инші по- легкости в національнім життю.

В часі' виборів до Державної Думи Литовці показали овою політичну зрілість ; вони виступали на виборах або цілком самостійно або спільно з демократичними елементами міст, себто з Жидами ; ан'ї з Поляками, що ворожо ставили ся до національного відродження Литовців, ані з Москалями вони спільно не виступали. Як в першій, так і в другій Думі Литовці пристали до клюбу автономістів. В першій і другій Думі Литовці мали 7 послів ; до третьої по зміні ви¬ борчого закону вони змогли провести лише 4 своїх послів. Вони належали виключно до демократичних партій, від ка¬ детів до соціяльних демократів, але не зважаючи на свою партійну приналежність, в литовських справах все виступали самостійно.

За десять років по здобуттю деяких національних прав литовський народ зробив величезний поступ на шляху свого національного розвитку. По цїлій Литві повстали нові ніколи, гарно збудовані церкви, щадничі каси, захоронки і т. ин. Майже в кождій селянській хаті тепер можна знайти часописи, неграмотних дуже мало, хиба старі люде. Деякі села майже цілком зникли, а натомісць повстало багато са¬ мостійних поодиноких господарств, що розвивають ся, не тиснучи ся й не перешкоджаючи одно другому. А в біль¬ ших селах і містах відбувають ся литовські вистави, кон¬ церти й наукові відчити, тамже повстало багато бібліотек і читалень.

14

Одною з найхарактеристичнїйших ознак литовського відродження є буйний розвиток громадських організацій усякого роду. По скасуванню варварських обімежень на Литві розросли ся, як гриби по дощі, товариства наукові, мистецькі, робітничі, студентські, добродійні, товариства тверезости, сільсько-господарські, Фахові і т. ин. Литовське товариство народньої освіти „8аи1е“, що має на цїли засно¬ вувати народні школи й підготовлювати для них учителів, має в Ковні власний будинок, що коштує понад 100.000 рублів.

Щоб мати представленне про літературну продукцію Литовців в останніх роках, досить переглянути катальоґ ви¬ давничої фірми ИосиФа Завадского ; там знаходять ся ли¬ товські книжки теольоґічні, фільософічні, історичні, поетичні, драматичні, белетристичні, фільольоґічііі, Фахові і т. д. книжки та часописі, що можуть задоволити всі верстви литовського населення.

Війна принесла Литовцям поки що може нецілковите рішеннє їх національної справи, але у всякім разі вже сотво¬ рила конкретні основи для сього. Цілу російську Литву зай¬ няли німецькі війська й вона зєднана таким робом з невели¬ кою частиною литовського народу, що живе в межах Прусії.

Світову війну Литовці стрінули, як то видко з поперед¬ нього, на досить високім ступні свого національного розвитку. Литовський народ мав уже в початку війни розважливих і освічених мужів, які могли показати йому певний шлях у часі великої боротьби центральних держав проти московської на¬ вали. Німці не були Литовцям ані чужим анї ворожим наро¬ дом; від пруських Литовців у довгі роки російської неволі лила ся на російську Литву жива течія національної свідомо- сти й відродження.

Російська преса поширювала між Литовцями так само старанно, як і між иншими народами Росії, байки про нелюд¬ ські насильства й жорстокости Німців, але Литовці призви¬ чаїли ся вірити не російській, а своїй власній пресі, а їх улю¬ блені часописи „УіШз“, „УіепуЬеа, ,,Ку°юз Сгагзоза нічого подібного їм не оповідали та зявляли ся лише з білими пля¬ мами від конФІскат російської цензури. Так само мало вірили Литовці й російським обіцянкам ріжних свобід по війні. А до тогож і славнозвісна російська господарка в Галичині з вар¬ варськими насильствами над Українцями показала Литовцям, чого можна чекати від побідної Росії. Супроти Москалів Ли¬ товці так само, як і Українці, поводили ся більш ніж здер-

15

жливо. Литовці не орґанїзували жадних лєґіонів для боротьби проти Нїмцїв, як се робили їх сусіди Лотиші ; вони з виїм¬ кою нечисленних осіб зовсім не бажали перемоги Росії ; пере¬ важаюча більшість Литовців стрінула Нїмцїв з радістю яко визвольників з російського ярма. Та частина Литовців, що во¬ лею чи неволею лишила ся в межах Росії, заховувала ся та¬ кож супроти Москалів дуже здержливо. Єдина литовська ча- сопись в межах Росії, петербурзька „Ьієіпуіп Р>а1§а§“, пока¬ зувала так само мало спочуття Москалям з нагоди російських поражок і побід, як і московська „Украинская Жизнь“, і зай¬ мала ся виключно литовськими національними справами та питаннями будучої долї литовського народу. Російські зали¬ цяння до литовських утікачів не робили особливого вражіння на Литовців. Піддержаннє литовських втікачів грішми та до¬ бродійними уладженнями, перенесеннє литовських гімназій, семинарів і жіночих прогімназій в ріжні міста Росії і т. ин. не могли примусити Литовців в кілька місяців забути все те лихо, яке Москалі на протязі довгих років завдавали литов¬ ському народови. Щоб привернути всеж Литовців на свій бік, російське правительство зважило ся на крайній крок і запро¬ понувало їм наприкінці минулого року національну автономію. Члена Державної Думи, адвоката Ічкаса, покликали до голов¬ ної кватири до царя, де йому заявили, що Литва має дістати широку автономію та що її основою має бути проект, виро¬ блений і поданий правительству литовськими націоналістами. Але ціна російських обіцянок була вже добре відома Литов¬ цям і навіть пропозиція автономії не поліпшила помітно ли¬ товсько-російських відносин. Як мало довіря мало російське правительство до Литовців, видко хочби з того, що їм не по¬ зволили утворити загально-національної орґанїзації, яка мала обіймати в собі всі литовські запомогові й добродійні това¬ риства.

Як мало вірили Литовці російському правительству, вид¬ ко і з заяви одного з головних політичних литовських діячів, посла Булата в Думі, який в свій час мав відвагу сказати, що заява поневолених націй Росії до Вільсона містить в собі саму лише правду.

Таким робом війна не розбила Литовців так, як Поляків, на два ворожі табори. Національна політика Литовців по сей і той бік кордону, утвореного лініями ворожих військ, лиши¬ ла ся одностайною й суцільною. І ті Литовці, що лишили ся в межах Росії, жадаючи автономії від Росії, в душі певно спо- дївали ся дістати її від Нїмцїв. Литовці надто добре знали Росію, щоб вірити в її перемогу.

16

В сучасній війнї Литовці щасливійші від Українців не лише тому, що їх територія вже увільнена від Росії, а й тому, що литовська справа в Німеччині відразу зробила ся ясною і недвозначною. Воєнна й полїтична ситуація у великій мірі причинили ся до того, що тисячі Литовців у межах Пру- сії прислужили ся більше до правильного поставлення й роз- вязки литовської справи ніж мілїони Українцїв у межах Ав¬ стро-Угорщини до рішення українського питання.

Політичні заступники литовського народу в Прусії ба¬ гато зробили для популяризації литовської справи в Німеч¬ чині. Між ними треба на першім місці зазначити посла до пруської палати послів д-ра Ґайґалата, що словом і пером боронив литовської справи. Поруч з ним виступив цілий ряд письменників і публіцистів в обороні потреб і прав литов¬ ського народу : письменник Юрій НІемайтис, Казимир Бруна- вістис, Аксель Ріпке і т. ин. Найбільші німецькі часописи відкрили гостинно свої шпальти для освітлення литовської справи. Таким робом в Німеччині в часі війни розвинула ся велика література про Литву й Литовців, яка без сумніву значно допомогла німецькому громадянству й правительству зайняти відповідну позицію в литовській справі.

о боку політичних противників Литовців, Поляків, не бракувало, очевидно, старань представити литовську справу з польської точки погляду. Для сього * у Поляків були вже трафарети, добре випробовані в противукраїпських походах. В польськім представленню Литовці є навіть не нацією, а купкою „литвоманівД Литва представляєть ся споконвічною польською землею з незначною меншістю литовських темних селян, яких лише Поляки й польська культура урятували від цілковитого змосковщення і т. д.; польська ж опіка над Литовця¬ ми, як представляють сі писання, являєть ся єдиною запорукою литовської льояльности супроти Німців. Особливою заїлістю в сих протилитовських виступах відзначив ся '„німецький^’ професор, Поляк А. Брікнер, добре відомий зі своїх против- українських памфлетів, і дістав кілька разів цілком належну відповідь від згаданого вище посла Іапґалата.

Непогамовані виступи Поляків проти Литовців причи¬ нили ся не до затемнення литовської справи в Німеччині, а лише до вияснення литовсько- польських відносин. І сі відно¬ сини для Німців цілком ясні. В збірнику „Кольос на глиня¬ них ногах“ пише А. Ріпке : „Відколи Литовець пізнав, хто він властиво є, зрозумів він одночасно, що він мусить побо¬ роти двох ворогів, коли хоче лишити ся тим, чим він є, — Москаля й Поляка. Коли треба було пі рвати російські кайда-

17

ни, то також потрібно було скинути польську форму, в яку його всаджено ; бо й те й друге було для нього чужим і во¬ рожим. І се польсько-литовське противенство є неменш запе¬ кле ніж ворожнеча між Литовцями й Москалями. По¬ треба Литовців відокремити ся від Поляків і всього польського причинила ся до того, іцо Литовець, оскільки він себе почуває таким, ненавидить ту добу історії свого народу, в яку його вітчина була політично получена з Польшею, саме наслідком довершеної тодї польонїзації Литовців ; а тому він нї в якім разі і не бажає собі повороту тих часів. Коли-ж Литовець дійшов до такої свідомости — а до неї доходить кождий, що почуває себе Литовцем, — то він бажає на будуче для себе та свого народу не надій минулого часу, яких не здійснити, а лише мирної праці без перешкод з боку росій¬ ських насильників і польських баламутів. І се він повинен мати під німецькою владою. 44

Що Німці добре поінформовані про істоту литовсько- польських відносин, показують напр. статі в такім поважнім німецькім дневнику, як „ЕгапкНіЛег ХеНші^. Про положеннє литовського населення навіть в часі російського пакування говорить ся в числі з 18 лютого 1916 р.: „Старі люде, що хо¬ дили ще до польської школи, оповідають, що ученики, які осмілювали ся в школі чи ‘‘поза школою говорити в осору¬ жній литовській мові, діставали на груди таблицю з написом, з якого сміяла ся ціла школа. “

В тійже самій статї говорить ся і про польонїзаційиу політику в церкві на Литві. „Де лише було можна, засту¬ пали проповіди в литовській мові польськими. А де сього не можна було зробити, там СФанатизована юрба під проводом польських священиків старала ся скандалами та насильствами перешкодити литовському богослуженню.“

З аналізи литовсько-польських відносин німецькі полі¬ тики дуже легко могли прийти до висновку, який висловив наприкінці своєї статї Аксель Ріпке, а саме : „Литовська ін- телїґенція чесно привітала нас як визвольників і вона буде так довго держати ся сього переконання, доки буде бачити, що Німець міг не лише прогнати Москаля в напрямі до Азії, а і є в силі оборонити Литовця від польських заборчих спроб.

Щире бажаннє виконати се останнє з зазначених завдань яскраво помітно у всіх заходах Німеччини щодо Литви. Коли раз в однім Офіціальнім німецькім донесенню Вільну названо через помилку „перлиною Польщі4*, то на се ві ленські Литовці відповіли таким голосом обурення, що його почули і в Нїмеч-

18

чинї. Але такі помилки Німцям трапляють ся дуже рідко. Не лише Вільну, а й сувалську ґубернїю, яку Москалї полишили в межах Польського Королівства, виділили Німці з варшав¬ ського ґенерал-ґубернаторства яко національну литовську те¬ риторію.

Правда, щодо Литви не видано таких історичних актів, як проклямуваннє самостійности Польського Королівства, але се можна пояснити й тим, що будучі державні відносини Ли¬ тви до Німеччини будуть у великій мірі иншими ніж Польші до Німеччини. В силі лишаєть ся у всякім разі історична за¬ ява Бетмана Гольвеґа, що земель від Балтійського моря аж до волинських болот не повернуть осереднї держави Росії. З другого боку теперішнє адмінїстраційне відокремленнє Ли¬ тви від Польщі та воля національного розвитку Литовців в окупованім теренї показують, що Литви не мають получити з самостійною Польщею. Теперішні відносини на Литві й чи¬ сленні голоси німецької преси позволяють зробити припущене, що Литовці дістануть потрібну для їх національного розвитку автономію під владою Німеччини.

Українці не такі щасливі, як Литовці, вони незабез- печені ані з російського, ані з польського боку. Але український народ щиро бажає ліпшої будуччини Литовцям, з якими він в спільнім державнім орґанїзмі пережив одну з славнїйших епох своєї історії. Увільнивши Литву з російського ярма, цен¬ тральна Европа матиме оборонний вал супроти Росії лише на своїм північнім кордоні ; забезпечити-ж себе від Росії на ці¬ лім просторі від Балтійського до Чорного моря може союз дер¬ жав середньої Европи, лише увільнивши всі ті землі, які ко¬ лись входили в склад Великого Литовсько-українського Кня¬ зівства.

19

□

в

□

■

□

ш

□

я

□

я

□

я

□

ш

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

я

□

Купуйте дешеві й загально- доступні видання

Союза визволення України:

к.с.

Т. Шевченко. Кобзарь. 2-ий випуск . Бр. 1‘ — вопр. Г50

ПроФ. М. Грушевський. Як жив український народ. Коротка

історія України. З малюнками і картою України . . — '50 Сїм Пісень. Гостинець для українських вояків. З нотами . . —‘20

Др. М. Лозинський. Галичина в життю України . — '60

М. Возняк. Наша рідна мова. З 18 портретами . — '20

ПрОФ. і. Шишманов. Роля України в болгарськім відродженню

(Вплив Шевченка на болт, поетів передвизвольної доби) —'20 ПроФ. С. Томашівський. Церковний бік української справи — 'ЗО

0. Кириленко. Українці в Америці . — '50

Др. І. Крипякевич. Українське військо. Короткий історичний

нарис. З малюнками . . — '40

Др. Л. Цегельський. Русь-Україна і Московіцина-Росія . . , —'80 Др. Осип Назарук. Слідами Українських Січових Стрільців.

0. Скоропис-Иолтуховський. Значіннє самостійної України

для європейської рівноваги . —'20

Памяти Івана Франка. Опис життя, дїяльности й похорону.

Зладив М. Возняк. З малюнками . Г—

Вол. Дорошенко. Українство в Росії. Найновійші часи. З чи¬ сленними портретами . Г20

Памяткова книжка Союза визволення України і ка- лєндарь на 1917 :р. з 103 ілюстраціями. Ціна 2'50

опр. прим. . . 370

Б. Заклинський. Що треба знати кождому Українцеви. З ма¬ люнками і картою України. Вид. 3-є . —'ЗО

Іп. Бочковський. Фінляндія та Фінляндське питаннє . . . 1'20

Др. Е. Левицький. Листи з Німеччини . — '80

Вол. Гнатюк. Національне відродженнє австро - угорських

Українців (1772—1880 рр.) . — '80

Вол. Гнатюк, Українська народна словесність. (В справі за¬ писів укр. етнографічного матеріалу) . Г—

Наша пісня. Сиіванпк. 20 найпонулярнїйиіих укр. пісень і

гимнів з нотами . — '50

М. Богданович. Білоруське відродженнє . — '40

В. Антонович. Хмельниччина в повісти Г. Сєнкевича . . . —'40

Чужинці про українську справу . — *40

М. Троцький. Литовці' . —'40

Вяч. Будзиновський. Як Москва нищила Україну .... — '60

Др. М. Лозинський. Михайло ІІавлик . — '40

РгоГ. М. Нги8СІіе\У8ку]. Біе икгаіпізсіїе Гга§е іп ЬізіогізсЬег

_ ЕпНуіск1ип£ (Укр. справа в історичнім розвитку) . . — '50 6. СІеіп<ш. Баз РгоЬІеш бет ГГкгаіпа. Українська проблема.

(Про умови самостійної української держави) . . . — '20

Ог. Е. 1-еюускур Оаіігіеп . —60

Н. Восгкошзкі. ІІкга^іпа а икгаЦпзка оіагка. (Україна й

українське питаннє). По чеськи. З картою України . 1* — V. СЬоша-Боузкі. ІІкга^іпа і ІТкгаЦпсі (по хорватськи) . Г—

Набувати можна отсї всї книжки вАдмінїстра'ЦІЇвиданьСоюза визволення України. Уііеп, VIII., ІозеГзіасІіегзіг. 79, II, 81., Т. 6,

На жаданнє висилаєть ся почтовий чек ч. 107.090.

□

Я

□

□

□

я

□

я

□

я

п

я

□

ш

□

я

□

я

□

я

□

□

□

я

□

□

я

□

я

□

я

□

Ціна 40 сот.